Музика: Юрій Шевчук та гурт ДДТ
13 грудня о 18:00 в рамках циклу Олександра Смолянського «Берлінські зустрічі» буде показано фільм«ДДТ XX СТОЛІТТЯ»(2026, 90 хв, з англійськими субтитрами).
Це історія ХХ століття — від Першої світової війни до розпаду СРСР — побачена крізь 20 пісень гурту ДДТ та долю однієї родини протягом чотирьох поколінь. Голос і поезія Юрія Шевчука стають провідником героя та глядача крізь катастрофи минулого століття. Кожна пісня у фільмі — окремий епізод цієї історії.
Від «Чорного квадрата» Малевича до «Чорного пса Петербурга» — так визначає межі короткого XX століття автор ідеї та режисер фільму Сергій Кузнєцов. Усі персонажі фільму — герої пісень ДДТ. Кожен епізод — це один трек і один унікальний художній прийом.
ЧИ МОЖНА РОЗПОВІСТИ ІСТОРІЮ РОСІЇ XX СТОЛІТТЯ ДВАДЦЯТЬМА ПІСНЯМИ «ДДТ»?
Режисер Сергій Кузнєцов зробив саме це.
У російський прокат фільм не вийде і на цифрових платформах не з’явиться.
Тому берлінський показ — рідкісна нагода побачити цю стрічку та поспілкуватися з її режисером.
У центрі фільму — доля однієї родини протягом чотирьох поколінь. Головний герой повертається з Афганської війни й намагається зрозуміти, що сталося з його країною, його близькими та ним самим. Разом із ним глядач переживає революцію, сталінські злочини, війну, відлигу, Афганістан, перебудову та події початку 1990-х.
Велика історія вривається в домівки, розлучає сім’ї, відправляє молодих чоловіків на війну. Але це не історична лекція. Фільм майже позбавлений діалогів: до глядача звертаються тексти Юрія Шевчука, музика, людські обличчя та візуальні образи.
Кожна з двадцяти пісень стає самостійним розділом — маленьким фільмом усередині великого фільму. Ігрові епізоди змінюються рідкісною хронікою, колажами, мальованою, ляльковою та пластиліновою анімацією. Один фрагмент нагадує ожилий радянський плакат, інший — авторське кіно 1960–1970-х, третій — страшний історичний сон, четвертий — музичний кліп, що раптово перетворюється на драму.
Творці опрацювали величезний масив архівних матеріалів, включаючи рідкісні та ті, що вважалися втраченими, зйомки. Але архів тут — не музейна ілюстрація: він стикається з вигаданими образами, анімацією та ігровим кіно, створюючи власну реальність. У фільмі можна побачити відгомони «Липневого дощу» Марлена Хуцієва, «Дзеркала» Андрія Тарковського, «Брата» Олексія Балабанова і, звісно, «Стіни» Pink Floyd Алана Паркера.
У фільмі звучать «Не стріляй», «Батьківщина», «Фома», «У тебе є син», «Вітри», «Біла ніч», «Актриса Весна», «Передчуття громадянської війни» та інші пісні «ДДТ». Деякі з них написані понад сорок років тому, але сьогодні сприймаються не як ностальгія за російським роком 1980–1990-х. Навпаки: здається, що вони говорять безпосередньо про наш час — часом ясніше й чесніше, ніж щоденні новини.
Задум фільму виник у Сергія Кузнєцова ще у 2013 році. Але робота розпочалася у 2022-му, коли концерти «ДДТ» у Росії знову, як за радянських часів, опинилися фактично під забороною. Створення картини зайняло чотири роки. Усі півтори години — ручна робота: без кадрів, створених за допомогою нейромереж, та комп’ютерної графіки.
Юрій Шевчук дуже влучно сформулював суть цієї роботи: це фільм не про Шевчука і не про «ДДТ» — це фільм про Росію. У ньому є безжальний погляд на її історію, але немає холодного історичного вироку. Страшне показано з любов’ю та співчуттям до людей, які потрапили в жорна епохи й намагаються зберегти гідність, пам’ять та здатність почути заклик: «Не стріляй».
Після фільму — зустріч та обговорення з режисером Сергієм Кузнєцовим.
Детальніше
Згорнути
