Театр "Антреприза": Вистава "Малюк і Карл(СОН)" 27 вересня 2025

Ранок. Будівельна люлька на фасаді будинку. Павло в робочому одязі фарбує фасад будинку. Павло. Батьківщина. Що таке батьківщина? А що таке "я"? Хто такий я, і чому моє "я" має бути прив'язане до якогось одного місця? Адже я один такий, а місць - і красивих, і некрасивих - мільйон. Звичайно, у мене є спогади, пов'язані з місцем, де я народився, але у мене є багато спогадів, пов'язаних із місцями, де я не народжувався, а просто бував щасливий. Але коли мені дуже, дуже погано на душі, я згадую не 4-ту міську лікарню в м. Самарі, а я уявляю себе в норі хоббіта Більбо. Палахкотить камін, Більбо шарудить пером на папері, і, не відриваючи очей від написаного, запитує: "Малюк, а чи не попити нам чаю з малиновим варенням?" Ці спогади набагато щасливіші, ніж, наприклад, спогади про мою школу або службу в армії. Вони гріють душу, як гарний коньяк. Як вірші Мандельштама, що згнили в таборі Батьківщини. Як вірші Пастернака, який жив і помер у засудженні улюбленою Батьківщиною. І ще - якщо говорити про Батьківщину і про себе, то що важливіше - я чи місце, де я народився? Я можу написати гарну книжку, зняти фільм, скласти пісню, і люди, які це прочитають, побачать, послухають, стануть трохи кращими, трохи добрішими, веселішими. А що може місце, де я народився? Навіть не знаю. Напевно, нічого. Тоді навіщо мені вмирати заради місця, де я народився? А люди, як же люди? Усі ті прекрасні люди, що уособлюють твою Батьківщину? Родичі, друзі, знайомі - талановиті юнаки й прекрасні дівчата? Хто їх захистить?

Так адже на них ніхто не нападав. Мої друзі та знайомі всі живі та здорові. Веселяться на святах, працюють на роботах, ловлять рибу, полюють на бобрів. Кажуть, бобер може бути дуже жорстоким і сильним, небезпечним звіром, якщо його загнати в кут і загрожувати життю. Він може вкусити, а зуби в нього страшні. Він ними берези валить. Розповідають, що один бобер вкусив мисливця за ногу, розрізавши зубами йому стегнову артерію. Так само нерозумно було б думати, що бобер піде на територію іншого бобра, залізе до нього в нору і нападе на свого сусіда, щоб той, не дай боже, в найближчому майбутньому не зробив би те ж саме з ним. Ні, звісно, у всіх тварин трапляються територіальні війни. Але ось так, щоб своєї землі дофіга, але сусідові треба напаскудити, порушити, прогнати, вбити - це ні. А сенс? Захищати? Так. Нападати за загрози життю? Так. А від того, що накопичив дофіга і більше жиру - ні, я краще в норі поваляюся. Я не для того цей жир збирав, щоб його на дурниці витрачати. Так думаю, міркував би нормальний розсудливий бобер.