У цього інтелігентного, чарівного чоловіка атлетичної статури були закохані багато жінок Радянського Союзу. Він підкорював усіх неймовірною харизмою і талантом, який не розгубив з роками. Сьогодні Ігор Костолевський (Igor Kostolevskiy) - відомий актор театру і кіно, фільмографія якого налічує понад 70 різнопланових робіт. Найяскравішими серед них є "Зірка привабливого щастя", "Тегеран-43", "Безіменна зірка", "Гараж".
Дитинство, шкільні та студентські роки
Майбутня знаменитість народилася 10 вересня 1948 року в інтелігентній московській родині. Батько Ігоря був високопоставленим держслужбовцем в "Експортлісі". Мама займалася вихованням синів і веденням домашнього господарства.
У дитинстві Ігор був неслухняною дитиною, постійно хуліганив, створюючи батькам чимало проблем. Діставалося і вчителям. Своїми витівками Ігор доводив їх до сказу, за що його неодноразово виганяли з уроків. Незважаючи на це, навчання давалося йому легко. У підлітковому віці хлопець захопився боксом, домагався непоганих результатів. Згодом зрозумів, що відстоювати свою правоту в бійці - не найкращий спосіб.
Після школи Ігор пішов працювати випробувачем, потім за наполяганням батьків вступив до столичного будівельного інституту. Навчався без особливого інтересу. На третьому курсі остаточно зрозумів, що професія інженера-будівельника не для нього, забрав документи з МІБІ і вирішив продовжити навчання в школі-студії МХАТ. Спроба не увінчалася успіхом: через сильне хвилювання Ігор провалив іспити, у приймальній комісії йому порадили приходити наступного року. Хлопець не розгубився і одразу ж вирушив у ГІТІС. Тут йому пощастило більше: він вступив на курс театрального режисера, народного артиста СРСР Андрія Гончарова. Батьки, які дізналися, що їхній син вирішив стати професійним актором, жахнулися, але нічого не змогли зробити зі норовливим сином.
Кар'єра в театрі та кіно
На момент закінчення ГІТІСу Костолевський вважався одним із найкращих випускників, тому багато театрів пропонували йому роботу. Ігор обрав Маяковку - і залишився відданим їй на 4 десятки років.
Художнім керівником театру на той час був його педагог Андрій Гончаров. Спочатку стосунки між молодим артистом і маститим режисером складалися не найкращим чином. Гончаров називав актора "комедійним простаком" і задіював його головним чином у масовках. До того ж художній керівник, бувало, покрикуватиме на артистів. Костолевський, який не звик до такого поводження, губився і не міг розкритися на сцені.
Усе це, а також непрості перебудовні часи спонукали артиста укласти контракт із театром у Норвегії та виїхати туди працювати. Його поява в образі Вісника в "Орестеї" Есхіла вразила публіку і дала змогу самому Костолевському заново пізнати себе. Це була яскрава, драматична роль, про яку він так мріяв у стінах рідної Маяковки.
Гру актора гідно оцінили і театральні критики, і публіка. Після повернення в Росію у творчій біографії Ігоря почався вельми насичений період. Йому пропонували грати:
- князя Дулєбова в "Талантах і шанувальниках";
- Плюшкіна і губернатора в "Мертвих душах";
- Треплєва в "Чайці";
- принца Уельського в постановці "Кін IV".
У 2000-х роках Костолевський став одним із провідних акторів Маяковки, задіяним у безлічі постановок. За місяць йому доводилося грати по 10-13 вистав, та ще й поєднувати все це з роботою в кіно.
Зніматися Костолевський почав у 1970 році. Незважаючи на те, що персонаж Ігоря в дебютному фільмі "Сім'я як сім'я" був малопомітним, багато режисерів звернули увагу на елегантного і красивого актора. Два роки потому йому запропонували зіграти друга Соні Гурвич у кінострічці "А зорі тут тихі". У його персонажа практично не було слів, зате у фільмі була присутня безліч німих сцен з великими планами, де першорядного значення набувала гра очей. Молодий актор відмінно впорався з поставленим завданням. Однак по-справжньому популярним Костолевський став після ролі декабриста Івана Анненкова у фільмі "Зірка привабливого щастя". Своєю благородністю, чарівністю та інтелігентністю він закохав у себе все жіноче населення країни.
У 1989 році на екрани вийшла кінострічка "Тегеран-43", яка розширила межі амплуа Костолевського. Після цього актора стали запрошувати для зйомок у картинах найрізноманітніших жанрів. Популярного артиста можна було побачити в ролі:
- оперуповноваженого і банкіра;
- лікаря-гінеколога і генерала ФСБ;
- вчителя математики та імператора Олександра I.
З кінця 90-х Ігор Матвійович став менше з'являтися на екранах. На його думку, в сучасному кіно повно "чорнухи", яку він абсолютно не сприймає.
Особисте життя
Нестачі в жіночій увазі Костолевський ніколи не відчував. Про його романи ходило чимало розмов, але сам артист про своє особисте життя вважає за краще не поширюватися.
Перший шлюб з актрисою Оленою Романовою закінчився розлученням. Вони познайомилися на зйомках картини "Відпустка за свій рахунок". Ігор, який був старший за дівчину на 10 років, підкорив її з першого погляду. Незабаром Олена стала його дружиною. Через 2 роки після весілля у пари народився син. Дитина росла хворобливою (у хлопчика діагностували астму), Олені довелося полишити кар'єру і зайнятися його лікуванням. Ігор, навпаки, часто їздив на гастролі та зйомки. Подружжю рідко вдавалося побути разом. Це призвело до погіршення стосунків, остаточну крапку в них поставило знайомство Ігоря з французькою актрисою Консуело де Авіланд. Щоб бути з коханою, Костолевський подав на розлучення. 4 роки вони літали одне до одного. Коли зрозуміли, що не можуть жити порізно, вирішили одружитися. Ігор не зміг виїхати з Росії, тоді Консуело залишила Париж і роботу, прийняла православну віру і повінчалася з коханим чоловіком. Дітей у пари немає.
Зараз Ігор Матвійович продовжує грати на сцені та зніматися в кіно, з 2017 року очолює "Золоту маску". Усі подробиці про основні події в його житті можна дізнатися в каталозі артистів на сайті kontramarka.de.
Фільмографія (найвідоміші роботи)
1972 - "А зорі тут тихі..."
1975 - "Зірка привабливого щастя"
1977 - "Ася"
1978 - "Безіменна зірка"
1979 - "Гараж"
1980 - "Тегеран-43"
1981 - "Відпустка за свій рахунок"
1993 - "Кодекс безчестя"
1998 - "Зал очікування"
2004 - "Шпигунські ігри"
2007 - "Війна і мир"
2014 - "Біси"
2016 - "Злочин"
2018 - "Тригер"
